Етичні норми публікації

Розробляючи етичні норми публікаційної політики журналу, редактори дотримувалися рекомендацій Комітету з публіцистичної етики (COPE, http://publicationethics.org) та досвіду іноземних професійних асоціацій та інших українських та закордонних дослідницьких установ та видавців.

Важливою особливістю професійного наукового співтовариства є прийняття морального кодексу, який встановлює основні правила поведінки та відповідальність членів наукового співтовариства перед собою один перед одним і щодо громадськості. Такий кодекс визначається наміром забезпечити максимальну користь професійному співтовариству та обмежити дії, які можуть служити інтересам окремих осіб, а також забезпечити права інтелектуальної власності автора. Всі рукописи перевіряються на плагіат, використовуючи систему Plagiat.pl.

Етичні обов'язки редакторів

1. Всі матеріали, що подаються, ретельно відбираються та розглядаються. Редколегія залишає за собою право відхилити статтю або повернути її якщо вона потребує удосконалення. Автор зобов'язаний покращити статтю відповідно до зауважень рецензентів та редакційної колегії.
2. Редактор повинен враховувати всі рукописи, запропоновані для публікації без упередження, оцінюючи кожен за своїми перевагами незалежно від раси, релігії, національності, статусу або інституційної приналежності автора (ів).
3. Редактор повинен розглянути рукопис, поданий для публікації без затримки.
4. Повна відповідальність за прийняття або відхилення статті покладається на редактора. Відповідальний та обґрунтований підхід до виконання обов'язку вимагає, щоб редактор звертався до рецензентів, доктора наук необхідної спеціальності, щодо якості та надійності рукописів, поданих до публікації. Однак рукописи можуть бути відхилені без зовнішнього огляду, якщо редакція вважає їх такими, які не відповідають вимогам журналу.
5. Редактор та члени редакційної колегії не повинні розкривати будь-яку інформацію про рукописи, що розглядаються, нікому, крім тих, від чия професійна консультація потребується. Після прийняття позитивного рішення про рукопис, його слід опублікувати в журналі та на веб-сайті журналу.
6. Редактор повинен поважати інтелектуальну незалежність авторів.
7. Редакційна відповідальність та повноваження щодо будь-якого рукопису, написаного редактором і подані до редакційного журналу, повинні бути передані іншій кваліфікованій особі, такої як член редакційної колегії.
8. Якщо редактор подає переконливі докази того, що основна суть чи висновки доповіді, опублікованої в журналі редакції, є помилковими, редактор повинен сприяти публікації відповідного звіту, в якому вказується на помилку та, якщо це можливо, виправляється. Звіт може бути написаний особою, яка виявила помилку, або оригінальним автором.
9. Автор може вимагати, щоб редактор не звертався до певних рецензентів при розгляді рукопису. Проте редактор може вирішити звернутись до одного або декількох таких рецензентів, якщо редактор відчуває, що їхні думки важливі для справедливого розгляду рукопису. Це може статися, наприклад, коли рукопис суперечить попередній роботі потенційного рецензента.

Етичні обов'язки авторів

1. Основним обов'язком автора є представлення точного обліку проведених досліджень, а також об'єктивне обговорення його значимості.
2. Автор повинен знати, що простір журналу є обмеженим ресурсом і повинен використовувати його розумно та економічно.
3. Первинна доповідь дослідження повинна містити достатню деталізацію та посилання на публічні джерела інформації, щоб дозволити авторам та науковим співробітникам повторити роботу. За запитом автори повинні вжити зусиль, щоб надати зразки незвичайних матеріалів, недоступних в інших місцях, з відповідними угодами щодо передачі матеріалу, щоб обмежити область використання матеріалів таким чином, щоб захистити законні інтереси авторів.
4. Автор повинен посилатися на ті публікації, які вплинули на визначення сутності представленої статті, що у свою чергу спрямує читача до попередньої публікації, що є необхідним для розуміння цього дослідження. За винятком  огляду, цитування статті, яка не стосується цього дослідження, має бути мінімізоване. Автор повинен провести дослідження, щоб знайти, а потім посилатися на оригінальні публікації, які описують тісно пов’язані дослідження. Критичні матеріали, використанні у публікації, також повинні мати посилання на джерела,  у разі, якщо вони не належать авторству автора статті.
5. Будь-які незвичайні ризики, які з’являються під час дослідження, повинні бути чітко визначені у рукописі.
6. Слід уникати фрагментації  у описі дослідження. Вчений, який провів масштабне дослідження системи чи групи взаємопов’язаних систем, повинен таким чином організувати публікацію дослідження, щоб кожна публікація містила певний аспект загального дослідження.
7. Подаючи рукопис для публікації, автор повинен проінформувати редактора про пов’язані роботи, які автор подав на розгляд видавництва чи до друку. Копії цих робіт повинні бути подані редактору із зазначенням зв’язку між поданими дослідженнями.
8. Автору не дозволяється подавати матеріали, у яких міститься опис одного і того ж дослідження, до друку у більш ніж один збірник, якщо тільки це не є повторним поданням раніше відхилених матеріалів. Загалом дозволяється подавати до друку матеріали, які є розширеним викладенням раніше публікованого дослідження. Однак, на час розгляду матеріалів, редактору слід повідомити про попередню публікацію, і на цю публікацію потрібно посилатися.
9. Автор повинен вказати джерело представленої інформації, якщо тільки це не є загальновідомою інформацією. Інформація, що була одержана приватно, у розмові або під час листування або дискусії з третіми особами, не повинна використовуватися у публікації без дозволу власника. Так само слід чинити з інформацією, одержаною приватно, наприклад  під час рецензування рукописів чи грантового подання.
10. Експериментальне або теоретичне дослідження інколи може підлягати критиці, чи навіть жорсткій критиці з боку інших вчених. Коли це є доцільним, подібна критика можу бути висвітлена у публікації. Однак, особиста критика у жодному разі не є прийнятною.
11. Співавторами публікації мають бути ті особи, які зробили значний науковий внесок у представлену роботу і ті, які поділяють відповідальність і підзвітність за результати. Інші внески повинні бути зазначені у виносках або у розділі подяки від автора.  Адміністративний зв'язок з дослідженням не свідчить про співавторство (але інколи є доцільним подякувати за одержану адміністративну допомогу). Померлі особи, які задовольняють критеріям віднесення до співавторів, також повинні бути включені, із зазначенням у виносці дати смерті. Жодне фіктивне ім’я не може бути включене до переліку авторів чи співавторів. Автор, який підписує рукопис для публікування, несе відповідальність за включення до співавторів відповідних осіб. Цей самий автор повинен переслати співавтору чорнову копію публікації і одержати згоду співавтора на публікування.
12. Автор повинен повідомити редактору або читачам збірника про будь-які потенційні або наявні конкурентні фінансові або інші інтереси, на які може вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі. Жоден з авторів не може мати будь-якого особистої значної фінансової зацікавленості чи бути працевлаштованим  у   структурі, яка має фінансовий чи інший інтерес, що може вплинути на результати, описані у публікації.

 Етичні зобов’язання рецензентів

1. Оскільки рецензування статей є важливим етапом у публікаційному процесі, а відтоді і у застосуванні наукового методу, кожен науковець має зобов’язання виконувати частину рецензування.
2. Обраний рецензент, який відчуває себе недостатньо кваліфікованим, щоб оцінювати дослідження, викладене у рукописі, повинен повернути його редактору.
3. Рецензент повинен об’єктивно оцінювати якість рукопису, його експериментальної та теоретичної частин, його опис і викладення, із дотриманням вищих наукових стандартів. Рецензент повинен поважати інтелектуальну незалежність авторів.
4. Рецензент повинен зважати на виникнення конфлікту інтересів, у разі якщо рецензована робота є тісно пов’язаною з роботою рецензента, що знаходиться у стадії доопрацювання чи публікації. При виникненні сумнівів, рецензент повинен повернути рукопис без рецензії, повідомивши редактору про конфлікт інтересів.
5. Рецензент не повинен оцінювати роботу осіб – авторів чи співавторів, з якими у рецензента є особисті чи професійні зв’язки, якщо ці зв’язки викривлятимуть судження про рукопис.
6. Рецензент повинен усвідомлювати конфіденційність рукопису, одержаного для рецензування. Його не можна показувати чи обговорювати з іншими особами, за винятком особливих випадків, коли потрібна спеціальна порада; у такому разі про особи цих консультантів слід повідомити редактору.
7. Рецензенти повинні пояснити і обґрунтувати свої судження, так щоб редактору  і авторам була зрозумілою суть коментарів. Будь яке твердження, спостереження, відхилення чи заперечення повинно бути підкріплене відповідним посиланням. Непідкріплені висновки рецензента (або авторів у контексті) це мають цінності і їх слід уникати.
8. Рецензент повинен бути готовим  до нездатності авторів посилатися на відповідну роботу інших науковців, пам’ятаючи, що скарги на те, що власне дослідження рецензента містило недостатньо цитувань, можуть здаватися егоїстичними. Рецензенту слід звернути увагу редактора на  будь-які подібності між рецензованою роботою і будь-якими опублікованими статтями, або рукописом, прийнятим до іншого збірника.
9. Рецензент повинен діяти швидко, враховуючи часові рамки.
10. Рецензентам не можна використовувати чи розповідати про неопубліковані матеріали, суперечки чи тлумачення, що містяться у рукописі, що розглядається, окрім випадків узгоджених з автором. Якщо ця інформація свідчить про те, що робота рецензента не буде плідною, рецензент може не продовжувати роботу з етичних міркувань.